Адвокат Смородский Александр Григорьевич

Харківський окружний адміністративний суд   61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра., ЄДРПОУ: 34390710  РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

місто  Харків  

01.02.2021 р.                                                                       справа №520/17178/2020  

          Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом

ОСОБА_1   до Військової частини А0501 провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -встановив:

Матеріали позову одержані судом 01.12.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 02.12.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 04.01.2021р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Військової частини А0501 з приводу не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.04.2019р.; 2)  зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.04.2019р., 3) визнання протиправною бездіяльності з приводу не нарахуванняя та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки на день звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.04.2019 року; 4) зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2018-2019 роки на день звільнення з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.04.2019р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач безпідставно не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також не виплатив матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Відповідач, Військова частина А0501 (далі за текстом - владний суб`єкт, Військова частина, ВЧ А0501), правом на подання письмового відзиву не скористався, хоча про відкриття провадження по справі повідомлявся судом належним чином і заздалегідь, про що свідчить повідомлення про вручення 15.01.2021 р. копії ухвали про відкриття провадження та матеріалів позову. Строк на подання відзиву сплив 01.02.2021 р.

          За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

          Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник проходив публічну військову службу у ВЧ А0501, з 21.06.2017 р. набув правового статусу учасника бойових дій.

Наказом командира Військової частини А0501 від 03.04.2019р. №74 заявника було виключено зі списків особового складу без проведення грошової компенсації за не використані  дні відпусток за ст. 16-2 Закону України «Про відпустки»         та           Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і без проведення виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань.

Викладені обставини відповідачем у ході розгляду справи не спростовані.

Не погодившись із відповідністю управлінського волевиявлення владного суб`єкта з приводу повноти розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за час невикористаної відпустки учасника бойових дій, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, положеннями ст.16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За змістом ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час

Пунктом 12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Аналіз наведених вище положень законодавства дає суду підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

У свою чергу Указом Президента України від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію» постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини з приводу отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням заявника виникли в особливий період.

За визначенням, наведеним у ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені, насамперед, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як спеціальним актом права.

Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відтак, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі і в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення заявника зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено із заявником усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2017-2019 років.

Суд вважає, що припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2019р. по зразковій справі №620/4218/18.

Стосовно строку звернення до суду із даним позовом за епізодом про нарахування грошової компенсації за невикористану відпустку суд зазначає, що оскільки у даному конкретному випадку відпустка визначена законом у якості оплачуваної, то слід вважати, що за своєю правовою природою та юридичною суттю компенсація за невикористану відпустку є грошовим еквівалентом часу служби, тобто рівнозначною правовою категорією відносно заробітної плати (грошового забезпечення військовослужбовця).

Відтак, підстав для поширення на цю вимогу правового інституту строку давності суд не знаходить.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що факт порушення прав та інтересів заявника у публічно-правових відносинах знайшов своє підтвердження за епізодом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п.18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, листом.

Зважаючи на те, що при звільненні заявника не відбулось виплати компенсації за невикористані дні відпустки, то у спірних правовідносинах має місце подія вчинення протиправного діяння у формі бездіяльності.

З огляду на викладене, владного суб`єкта належить обтяжити обов`язком нарахувати та виплатити заявнику спірну грошову компенсацію.

          Проте, суд не знаходить підстав для обтяження Військової частини обов`язком провести виплату грошової компенсації за 2016 рік, адже у силу ч.19 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пунктів 2, 5 і 9 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення (затверджений постановою КМУ від 20.08.2014р. №413; далі за текстом - Порядок №413) юридичний статус учасника бойових дій набувається фізичною особою - громадянином з моменту настання події видачі посвідчення учасника бойових дій.

          З самостійно наданої заявником копії посвідчення учасника бойових дій судом встановлено, що заявника було докуме6нтовано посвідченням учасника бойових дій 21.06.2017 р.

          Отже, і пільги для учасників бойових дій розповсюджуються на заявника саме з указаної дати

          Підстави для визнання за заявником статусу учасника бойових дій раніше від зазначеної дати у суду відсутні.

          Отже, у частині вимог про виплату грошової компенсації невикористаної відпустки, які стосуються 2016 року, у позові слід відмовити.

          Вирішуючи спір за епізодом виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд вважає за необхідне керуватися наступними міркуваннями.

          Так, згідно    з ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Заявник, сформулював вимоги стосовно 2018-2019р.

Суд зважає, що положення наведеної норми закону до 28.02.2018р. були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - постанова КМУ №1294) та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008р. №260;  далі за тестом -   Інструкція № 260), а після 01.03.2018р. - приписами постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017р. №704 (далі - Постанова № 704) та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018р. №260; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260/2018).

Так, відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ №1294 повноваження з приводу надання матеріальної допомоги кваліфіковано у якості права керівника, практична реалізація якого поставлена у залежність від параметрів асигнувань.

Аналогічна умова для виплати матеріальної допомоги міститься і у п.33.3 Інструкції №260.

У свою чергу, відповідно до п.п.3 п.5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (п.п. 7, 8 Постанови № 704).

У свою чергу, відповідно до п. 4 розд. І Порядку №260/2018 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, серед іншого, одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Згідно з абз. 3 п. 7 розд. І Порядку №260/2018 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 9 розд. ХХIV Порядку №260/2018 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Згідно з п. 1 наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік" №65 від 15.02.2018р. (далі за текстом - Наказ № 65)  та п. 1 наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік" №30 від 25.01.2019р. (далі за текстом - Наказ № 30) першому заступнику Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, державному секретарю Міністерства оборони України, начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, Голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачу об`єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, командувачам видів Збройних Сил України, командувачу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, командувачу Сил спеціальних операцій України, командувачу Сил логістики Збройних Сил України, керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, начальнику Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, начальнику Озброєння Збройних Сил України, начальнику Тилу Збройних Сил України, начальнику Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, командирам (начальникам) з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів та установ (в межах повноважень), наказано, зокрема, утримувати чисельність військовослужбовців, працівників і здійснювати фактичні видатки на грошове забезпечення, заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі на ці цілі.

Пунктами 7, 9 Наказу №65 та пунктами 5, 7 Наказу №30  встановлено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2018 та у 2019 роках здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями Міністра оборони України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такої послідовності щодо здійснення виплат: розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду; грошова допомога для оздоровлення; інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів).

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого п.7 Наказу №65 та п.5 Наказу №30, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

Відповідно до ч.5     ст.242 КАС України суд при розгляді даної справи бере до уваги правові висновки постанов Верховного Суду від 11.07.2019р. у справі №807/1920/16 та від 21.05.2020р. у справі №807/1652/16, де указано, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є додатковим видом одноразового грошового забезпечення військовослужбовців. Керівникам державних органів надається право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

У копії витягу з наказу Військової частини А0501 №14 від 03.04.2019р. вказано, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошової о забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.08.2008року №260 за 2019 рік,  позивач не отримав.

При цьому, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено того, що протягом 2018-2019р.р. військовослужбовцем були подані письмові рапорти за командою про призначення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Також заявником до матеріалів справи усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України не подано взагалі жодних доказів на підтвердження того, що протягом 2018-2019р.р. розмір доведених до Військової частини А0501 видатків та реально отримане асигнування цих видатків дозволяли проведення виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

За відсутності як згаданого вище окремого рішення Міністра оборони України, так і асигнувань, а також з огляду на правовий висновок постанови Верховного Суду від 06.09.2020р. у справі № 815/3165/17 з приводу правової природи управлінського рішення про виплату матеріальної допомоги як права командира, обумовленого реальним існуванням фінансових ресурсів, а не імперативного обов`язку, позов за даним епізодом задоволенню не підлягає.

          Суд також додатково окремо зважає на правовий висновок постанови Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №814/966/16, згідно з яким відсутність письмового звернення військовослужбовця з приводу призначення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань унеможливлює проведення відповідних виплат.

          Як свідчить зміст позову, використані заявником аргументи та матеріали справи у даному конкретному випадку заявник взагалі не подавав за командою жодних письмових звернень з приводу призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань і тому не доводив до відома командира обставин існування конкретних причин для проведення згаданого платежу.

          З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для визнання протиправними діянь Військової частини за цим епізодом.

          Тому позов за цим епізодом підлягає залишенню без задоволення.

          При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав достатньо розгорнуту оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.132-139, 143, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (ідентифікаційний код - 24976272; місцезнаходження - 63505, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішнього, 142) з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2017р.-2019р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.04.2019 р.

Зобов`язати Військову частину А0501 (ідентифікаційний код - 24976272; місцезнаходження - 63505, Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішнього, 142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 )  грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 р. - 2019р., виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 03.04.2019 р.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

                              Суддя                                                                  Сліденко А.В.