Адвокат Смородский Александр Григорьевич

 

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра., ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

 

23 грудня 2020 року № 520/14580/2020

 

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А0501, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року та зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03 червня 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року та зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03 червня 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової щорічної грошової допомоги у розмірі 2560 грн. 00 коп. та зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щорічну разову грошову допомогу у розмірі 2560 грн. 00 коп. за 2018, 2019 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року та щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової щорічної грошової допомоги у розмірі 2 560 грн. 00 коп.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, Військова частина А 0501, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частини А0501 та був звільнений наказом командира військової частини А0501 (по особову складу) 03.06.2019 № 104-РС з військової служби у запас. Вказані обставини не заперечувались відповідачем.

ОСОБА_1 отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 24.08.2017 року.

Представник позивача звернувся до Військової частини А0501 із запитом, в якому просив надати завірену копію витягу з наказу про звільнення ОСОБА_1 ; повідомити чи надавалась ОСОБА_1 додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів за 2017, 2018, 2019, у разі якщо додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів за 2017, 2018, 2019 роки ОСОБА_1 не надавалась; повідомити чи надавалась ОСОБА_1 компенсація за вихідні дні в зоні бойових дій; повідомити чи виплачувалась ОСОБА_1 доплата у розмірі 6800,00 грн.; повідомити чи виплачувалась ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за 2016, 2017, 2018, 2019 роки; надати завірену копію розрахунку по звільненню ОСОБА_1 ; надати інформацію про існуючу не погашену заборгованість на момент звільнення з військової частини ОСОБА_1 .

Листом Військової частини А 0501 №10/1506 від 18.09.2020 року позивача на його звернення повідомлено, що з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 року було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання, тому відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Зазначено, що індексація не є обов`язковою складовою грошового забезпечення, вона не входить до його складу і здійснюється у випадках передбачених законом та згідно з Порядком затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Також, позивач звертався до Військової частини А0501 із заявою від 02.09.2020 року, в якій просив виплатити грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки, згідно пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки.

Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року та зобов`язання військової частини А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03 червня 2019 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, суд вирішує дану типову справу з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту - Закон України № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі по тексту - Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі по тексту - Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони України № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону України № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) від 21.08.2019 року.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, Військовою частиною А0501 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року.

Таким чином, суд для ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03 червня 2019 року.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року та зобов`язання військової частини А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03 червня 2019 року, суд зазначає наступне.

У частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Конституційний Суд України, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013, дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Відповідно до ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII від 03.07.1991 року (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Пунктом 2 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

Отже, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, що спростовує твердження представника відповідача про необов`язковість індексація, як складової грошового забезпечення.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі "Кечко проти України" висловив правову позицію, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1.

Індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, були відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення позивачу.

При цьому, індексація має проводитися за наявності на це відповідних підстав, що визначені чинним законодавством.

Згідно зі ст. 2, ст. 4 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону).

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" №2017-III від 05.10.2000 року визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.

Частиною 2 ст. 5 Закону №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації, індексація грошових доходів громадян проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін, обчисленого наростаючим підсумком, перевищить поріг індексації, який становить 101 % (з 01.01.2016 - 103 %) (п. 1-1 Порядку № 1078). Для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін здійснюється за місяцем, у якому відбувається перевищення порога індексації. Підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією проводиться з місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін і на підставі якого відбувається перевищення порога індексації.

Отже, можливість проведення індексації грошових доходів залежить від порогу індексації - величини індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення. В свою чергу, якщо величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка), індексація грошових доходів в такому місяці не проводиться.

Проте, відповідач мотивуючи свою бездіяльність зазначив, що індексація грошового забезпечення здійснюється лише в межах бюджетних асигнувань та те, що індексація не є обов`язковою складовою грошового забезпечення.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, були відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення позивачу.

Тобто, відповідач не врахував та не перевірив наявність вищевказаних підстав визначених Законом №1282-ХІІ та Порядком № 1078.

За таких обставин, Військовою частиною А 0501 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в даній частині шляхом зобов`язання Військової частини А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби із врахуванням наявності підстав визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII від 03.07.1991 року та Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової щорічної грошової допомоги у розмірі 2560 грн. 00 коп. та зобов`язання військової частини А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щорічну разову грошову допомогу у розмірі 2560 грн. 00 коп. за 2018, 2019 роки, суд зазначає наступне.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач в даній частині позовних вимог оскаржує не виплату йому разової грошової допомоги до 5 травня, учаснику бойових дій.

Згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань від 14 березня 2018 року № 170 у 2018 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення). Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання)

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань від 20 березня 2019 року № 237 у 2019 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань (далі - грошова допомога), здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення). Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання). Військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування коштів районними органами соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ, організацій за місцем їх служби.

Відповідно до ст.17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Військовослужбовцям, поліцейським, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ України, особам начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата разової грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів органами праці та соціального захисту населення на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби.

За таких обставин, на військові частини не покладено обов`язку виплачувати разову грошову допомогу до 5 травня учасникам бойових дій.

Таким чином, відповідачем не порушено прав позивача в даній частині позовних вимог.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової щорічної грошової допомоги у розмірі 2560 грн. 00 коп. та зобов`язання військової частини А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щорічну разову грошову допомогу у розмірі 2560 грн. 00 коп. за 2018, 2019 роки.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0501 (63503, м. Чугуїв, вул. Горішного, 164) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року.

Зобов`язати військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто на 03 червня 2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 03 червня 2019 року.

Зобов`язати Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби із врахуванням наявності підстав визначених Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" № 1282-XII від 03.07.1991 року та Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

 

Суддя Бабаєв А.І.